СТУДЕНТКА УМО МАРГАРИТА НІКІФОРОВА ПРО АКАДЕМІЧНУ МОБІЛЬНІСТЬ У ЛИТВІ ЗА ПРОГРАМОЮ ERASMUS+ TRAINEESHIP І НЕ ТІЛЬКИ…
Трохи більше, аніж рік тому вийшов наказ про моє (Маргарита Нікіфорова) зарахування до ДЗВО «Університет менеджменту освіти». Цю новину я зустріла з приємним хвилюванням і очікуванням нових вражень та знань на своєму освітньому шляху.
Як в тумані зараз згадується перша сесія у грудні Через COVID-19 вона була проведена онлайн, тому викладачів та студентів я спостерігала тільки через маленькі «віконечках» ZOOM. Але навіть через екран ноутбуку в 14 дюймів одразу стало зрозуміло, що я потрапила в добрі та надійні руки. Атмосфера, яку працівники університету створювали і створюють на парах, онлайн-зустрічах, семінарах, та всюди завжди сповнена комфортом та налаштовує кожного на роздуми, бажання навчатися та творити.
Уже в лютому ми з одногрупниками, навіть через силуети на екранах, почали упізнавати один одного і створювати навчальні коаліції. Впевнена, що саме майстерність наших освітніх гуру в організації групової роботи посприяла цьому найбільше. На жаль, останні наші заліки та екзамени припали вже на 23-28 лютого цього року. Війна...
Кожен з нас пережив немало з того часу і перед сесією в червні, думаю, усім було трохи моторошно. У кожного з на своя історія. Чи побачимо ми ті самі знайомі обличчя? Чи зможемо сконцентруватися на контрольних заходах? Як взагалі зосередитися на чомусь окрім постійних повітряних тривог і жахливих новин? Складно було уявити... І, насправді, саме оця літня, сповнена переживань сесія зробила нас усіх справжньою родиною, згуртувала, по справжньому, об’єднала всіх нас. На заняттях була відчутна справжня підтримка, повага один до одного, прийняття досвіду кожного. Кордони між викладачами і студентами поступово зникали. І це, безумовно, було саме тим, що дало нам натхнення, готовність і відвагу продовжувати навчання, хоча б на декілька тижнів відволіктися і перезавантажитися. За це щиро дякую кафедрі публічного управління та проєктного менеджменту та усім студентам мого потоку.
Але це ще не усе, що ДЗВО «УМО» приніс в моє особисте життя. У кінці червня університет запропонував всім охочим студентам поїхати за програмою академічної мобільності Erasmus+ Traineeship на два місяці в Польщу чи Литву. Стажування в Польщі вимагало знання польської мови на рівні B2, тому цей варіант відпадав і я обрала Литву. Центр міжнародного співробітництва охоче допоміг із усіма необхідними документами і, заповнивши заявку та написавши мотиваційний лист, вже через тиждень я отримала відповідь від Університету Вітовта Великого про отримання гранту. Так, з 1 серпня я розпочала своє навчання в столиці маленької, але сміливої і дружньої до України Литви.
Вільнюс – надзвичайне місто, у якому переплітаються різні культури, люди на вулиці розмовляють щонайменше п’ятьма мовами, а старе місто переплітається з сучасними бізнес-центрами, конференц-залами та гіпермаркетами. Гуляючи по Вільнюсу, кожен українець почуває себе бажаним гостем у безпеці, адже українських прапорів тут, напевно, більше, ніж на вулицях будь-якого українського міста! Але литовці – ось, що є справжнім скарбом і міста, і країни.
Своє стажування я проходжу в Інституті Професійного Розвитку Академії Освіти Університету Вітовта Великого. Моя менторка – дуже позитивна, чарівна та розумна жінка на ім’я Дангуоле. Вона керівниця багатьох міжнародних проєктів, справжня людина науки, а в минулому вчителька історії. Разом ми працюємо над дослідженням потреб у підвищенні кваліфікації литовських вчителів, які працюють з українськими дітьми. Минулого тижня в рамках свого стажування я також відвідала презентацію книги «Prototype Modelling in Social-Emotional Education» (Gerd-Bodo von Carlsburg & Giedre Kvieskiene) і навіть мала честь прочитати присутнім свою рецензію, яку тепер дописую і оформлюю для публікації в університетському журналі Social Education. Трохи більше ніж за два тижні тут я набралася вражень на все життя і хто знає скільки ще пригод чекає мене попереду.
Освіта – важлива для кожної людини. У будь-якій формі, в будь-якому вигляді. Вона надихає, вона відкриває нові горизонти, вона дає сенс жити. Освіта повинна тривати впродовж всього життя. Тому, можу сміливо порадити вступникам-2022, сміливо вступайте до Університету менеджменту освіти, йдіть на курси, наймайте репетиторів, відвідуйте бібліотеки та музеї, виставки, галереї… Але не зупиняйтесь. Навіть зараз, навіть під час війни.
Війна закінчиться. А знання – вони залишаться. І обов’язково знадобляться потім. Після перемоги. І для заради перемоги!
Маргарита Нікіфорова, студентка ІІ курсу ОС магістра, освітня програма «Публічне управління та адміністрування», Навчально-науковий інститут менеджменту і психології ДЗВО «Університет менеджменту освіти»
