ВІДБУЛОСЯ ДРУГЕ ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ VI МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «ГЕНОЦИД ЯК ЗБРОЯ У БОРОТЬБІ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ В XX-XXI СТ.: ІНТЕРДИСЦИПЛІНАРНІ ПІДХОДИ»
25 листопада 2022 року в агенції «Укрінформ» відбулося друге пленарне засідання VI Міжнародної науково-практичної конференції «Геноцид як зброя у боротьбі проти української нації в XX-XXI ст.: інтердисциплінарні підходи». Ця частина конференції була присвячена обговоренню сучасних подій, зокрема, правової кваліфікації сьогоднішніх дій держави-агресора в Україні та створення спеціального трибуналу для притягнення керівництва Росії до відповідальності. ДЗВО
Організатори конференції ‑ Міністерство культури та інформаційної політики України, Національний музей Голодомору-геноциду, Інститут дослідження Голодомору, ДЗВО «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України, Український інститут національної пам’яті, Національний інститут стратегічних досліджень, Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Історико-філософський факультет Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Одеська національна наукова бібліотека.
Відкриваючи зустріч науковців модератор Андрій Іванець, наголосив на тому, що питання, які обговорюватимуться на цій події – «це питання життя і смерті нашої нації, бо, знаючи історію Голодомору-геноциду, ми знаємо, що на нас чекає у випадку програшу. Тому так важливо донести цю правду світові, який не до кінця усвідомлює справжні наміри росії».
Вітаючи учасників конференції, в.о. голови Українського інституту національної пам’яті Максим Ярмистий зазначив, що «сьогодні проти українців застосовують ту сам геноцидну зброю, що і 90 років тому, росія тоді і зараз намагається упокорити нас за допомогою геноциду». Водночас він висловив упевненість у тому, що «ті, хто чинить злочини проти людяності мають бути засуджені, а жертви вшановані».
Звертаючись до учасників конференції, В’ячеслав Потапенко, доктор економічних наук, кандидат географічних наук, керівник Центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, зазначив, що робота юристів та науковців під час цієї конференції має бути викладена у вигляді аналітичних документів та передана як своєрідний план дій до Офісу Президента та РНБО.
Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС України, агент України в Міжнародному суді ООН, розпочинаючи свою промову, згадав працю відомого юриста Рафаеля Лемкіна «Радянський геноцид в Україні», яку назвав «однією з найважливіших праць для нас, українців, з тематики Голодомору». «Злочин агресії є досить простим у доведенні на відміну від геноциду, – наголосив Антон Кориневич. – Особливо в такій ситуації, коли ми маємо визнання і підтримку в цьому питанні всіх міжнародних організацій. Але проблема полягає в тому, що злочин є, але ми не маємо механізмів притягнення до відповідальності вищого керівництва рф». Він також наголосив, що Україною за підтримки міжнародної спільноти має бути створений такий механізм для розслідування і притягнення до відповідальності вищого керівництва росії за злочин агресії проти України. Він висловив упевненість, що такий механізм буде створено, а вище керівництво рф буде покаране.
У своїй доповіді Рашевська Катерина, юристка Регіонального центру прав людини, членкиня Квебекської спільноти міжнародного права, Міжвідомчої комісії з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права розкрила гостре питання незаконного усиновлення депортованих українських дітей у Росії: один з проявів геноциду проти української нації. Зокрема розповіла про злочинні справи «кривавої мері» ‑ Марія Львова-Бєлова – збірний образ зразкової матері, який використовується російською пропагандою, зокрема з метою пришвидшення процесів незаконного усиновлення примусово депортованих українських дітей. Серед усиновлених нею – 16-річний хлопчик з Маріуполя, Філіп. Його Марія викрала з України ще в липні, потім усиновила з порушеннями не лише міжнародного та українського права, але й російських законів. У вересні Філіпу примусово нав’язали російське громадянство й вручили російський паспорт. Пані Катерина наголосила, що на сьогодні справа Львової-Бєлової є однією з найбільш потенційних і привабливих для міжнародної юстиції, адже доказів її свавілля, належним чином задокументованих та збережених, достатньо, аби дійти до затримання та вироку.
Андрій Козицький кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені Івана Франка, старший науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору, розповів про реабілітацію особи Сталіна в сучасній росії та проаналізував, з якою метою це робиться. Зокрема навів такий факт, що в росії за правління Путіна відновлено та встановлено 83 пам’ятники Сталіну. Так підтримується ідея любові росіян до жорстких правителів.
Професор Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина) Геннадій Побережний в своїй доповіді зупинився на тому, як не варто думати про правову кваліфікацію дій держави-агресорки в Україні відповідно до Конвенції ООН про запобігання та покарання злочину геноциду. Він наголосив, що лише масових убивств і нечуваної жорстокості російського війська в Україні недостатньо для того, щоб кваліфікувати воєнні злочини як акт геноциду.
Василенко Володимир, заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору наголосив, що «здійснивши збройну агресію, росія переслідує дві мети – ліквідувати державну незалежність України і знищити українську націю як таку». «Збройна агресії Росії проти України має всі ознаки злочину геноциду і має геноцидний характер, – зазначив Володимир Василенко. – Для кваліфікації злочину необхідно довести спеціальний намір. Тобто знищення не певної кількості представників національної групи, а групу як таку. І в цьому є складність». Він додав, що аби довести геноцидний намір, варто проаналізувати зміст публікацій та інтерв’ю вищого керівництва рф, зміст пропаганди і систематичне та конкретне здійснення геноцидних дій. Це допоможе встановити спеціальний геноцидний намір військової агресії.
Удовиченко Валерій, полковник СБУ, офіцер з особливих доручень Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України, провів історичні паралелі між радянським та путінським геноцидами в Україні. Він зауважив, що геноцид передбачає руйнацію національної групи як такої, а не повне знищення її членів. Про що згадував ще Рафаель Лемкін. Валерій Удовиченко додав, що комуністичний режим використовував терор як спосіб державного управління, і саме терор використовує зараз і сучасний путінський режим. Також він запропонував увести до юридичного обігу новий термін – енергоцид, який використовує путінський режим для терору в Україні та її упокорення.
Соловей Ігор, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, зупинився на питанні геноцидальної риторики росії в інформаційному просторі. Зокрема, згадав що заклики до насилля та знищення українців містилися встатті «Що росія має зробити з Україною?» російського політтехнолога Тимофія Сергєйцева, оприлюдненій на сайті російського державного агентства новин РИА Новости 03 квітня 2022 року, тобто вже під час повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Хотілося б підкреслити і важливість теми доповіді Михайлової Ольги, кандидатки політичних наук, провідної наукової співробітниці Центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, яка розкрила проблему «Урбіцид як прояв геноциду в російсько-українській війні». Поняття «урбіцид» дослівно означає «знищення міста», а ширше – «насильство щодо міст». Цим поняттям найчастіше описують специфічну політику й стратегію деструкції міської тканини та міст з метою управління, витіснення або виключення населення. Урбіцид ‑ масове насильство, якому властиве навмисне знищення життєво важливої цивільної інфраструктури. У доповіді було зазначено, що об’єктом насильства при урбіциді є, власне, не так місто (і тим більше не певні будівлі), як урбаністичний уклад життя спільноти загалом. Пані Ольга наголосила, що коли починала свої наукові дослідження цієї проблеми до війни, навіть уявити не могла, що тема стане такою болюче значущою для всієї сучасної України.
Серед заявлених тем під час конференції, була й висунута для обговорення проблема геноциду через руйнацію національно-культурної ідентичності українців, яку запропонувала Просіна Ольга, кандидатка педагогічних наук, доцентка, завідувачка кафедри філософії і освіти дорослих ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України.
Після виступів усіх учасників конференції було запропоновано підготувати тезисно основні пропозиції науковців та передати таку аналітичну довідку як своєрідний план дій вищим органам влади.
