ІРИНА ТИЩЕНКО ПОВЕРНУЛАСЬ ДО КИЄВА. НОВЕ ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Журналіст Маркус Люткемайєр (Місто Мюнстер – Вольбек) у місцевій газеті MUNSTERSTADTTEILEопублікував статтю про Ірину Тищенко, яка виконувала дипломну роботу під час евакуації в Німеччині. Місцева газета розповідала про Україну через особисту історію Ірини Тищенко, випускницю-2022, спеціальності «Управління навчальними закладами» ДЗВО «Університет менеджменту освіти».

Пропонуємо переклад статті. Адже у кожного своя історія…

У перевантаженій автівці Ірина Тищенко змогла втекти з України разом із дочкою та племінницею невдовзі після початку війни. Вони знайшли захист і притулок у Вольбеку – наша газета вже розповідала про їхню одіссею Європою. Ось уже місяць, як мати з дочкою повернулися на батьківщину, до Києва. У листі до нашої редакції вона описує своє нове життя під час війни на батьківщині. Лист вона спробувала написати німецькою мовою. На питання яке зараз життя та будні в Києві, коли йде війна, Ірина відповіла: «На перший погляд, життя кардинально не змінилося. Мій дім не зруйнований, мої найближчі родичі живі. У Києві розбирають танкові загородження та барикади і відновлюють рух містом. Колись Київ був переповнений автівками, постійні «пробки» були частиною повсякденного життя. Зараз вулиці напівпорожні.

Ірина Тищенко керує невеличкою приватною школою. Під час перебування у Вольбеку вона не припиняла своє викладання та проводила заняття для школярів онлайн. Після повернення на неї чекали важливі справи. «І я вже не кажу про прибирання квартири після трьох місяців відсутності!» У всякому разі, українка не втратила почуття гумору за весь цей час і позитивно сприймала всі незгоди. Але перед нею стоїть завдання - будівництво бомбосховища в школі. «Це має бути не сірий підвал, а безпечне та комфортне місце, де діти не отримують додаткового стресу». Але раніше у своєму житті я не будувала бомбосховище, а тепер потрібно швидко навчитися організовувати цивільний захист для дітей з мінімальними психологічними травмами. Для цього вона вивчає досвід Ізраїлю та намагається перенести його в українські реалії. «Відчуваю радість від спілкування з дітьми та відкидаю подалі сумні думки про бункер».

Важко повірити, але факт ‑ під час перебування у Вольбеку Ірина Тищенко закінчила написання магістерської роботи, бо є студенткою Університету менеджменту освіти. Ну, а після її повернення до Києва, відбулася церемонія вручення диплома магістра. «А зараз найважливішим в житті є підготовка до літнього табору». Її школа отримала на це фінансування і вона організовує табір для дітей внутрішньо переміщених осіб і для тих, хто залишився в Києві, терміном на три або чотири тижні. «Дітям України цього літа дуже потрібні яскраві враження та позитивні емоції. Моя команда частково повернулася до Києва і ми з великим задоволенням розробляємо програму відпочинку. Сподіваємося, що повітряна тривога не зіпсує нам задоволення». Її лист закінчується словами подяки: «Я згадую своїх друзів у Німеччині з теплотою та вдячністю, і час, коли я черпала сили та адаптувалася там до нових реалій життя в Україні».