Впроваджувати “дистанційку” у школі можна без погодження з Міністерством

Нещодавній наказ Міністерства освіти і науки України № 761 «Про затвердження Змін до Положення про дистанційне навчання» осучаснює підходи до такої форми здобуття освіти.

– Узагалі спочатку положення про дистанційну форму навчання розроблялося з ухилом для вищої освіти, – пояснює заступник директора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН, начальник відділу державно-громадського управління освітою Сергій Дятленко. – І воно було фактично непристосованим для запровадження в загальноосвітніх навчальних закладах. Зокрема, там йшлося про те, що запровадження дистанційної форми навчання можливе за погодженням із міністерством. Нині ж така форма може запроваджуватися відповідно до рішення педагогічної ради, погодженого з органом управління освітою, у сфері управління якого перебуває відповідний навчальний заклад, і за наявності відповідного кадрового і технічного забезпечення. Зауважу, що саме така форма здобуття освіти стала дуже актуальною у зв’язку з подіями на сході України й анексією Криму. Адже багато дітей, які там мешкають, бажають продовжити навчання за українськими програмами й отримати документ про освіту українського зразка.

Сергій Миколайович зауважує, що основною формою роботи з такими учнями нині є екстернат, коли діти подають відповідні заяви до шкіл на території України і приїздять складати іспити. Проте важливим є сам процес здобуття освіти, а не тільки фіксація відповідних навчальних досягнень.

– Як усе нове, дистанційне навчання не запровадиться одразу й усюди. Адже для його успішної реалізації потрібно кілька складових, зокрема сучасне матеріально-технічне забезпечення як закладу, так і учня. Також педагогічні працівники повинні бути готовими до роботи в такому режимі. А це не так просто: одна справа – навчати дітей віч-на-віч, зовсім інша – готувати якісні мультимедійні матеріали й ефективно працювати з дітьми на відстані. На жаль, не завжди вчителі готові й хочуть це робити.

Важливою особливістю нового положення про дистанційне навчання, за словами Сергія Миколайовича, є те, що на навчання за цією формою набирають цілі класи. І для місцевих органів влади це – додаткові витрати.

Але попри те, що дистанційна освіта потребує певних ресурсів, завдяки їй можна оптимізувати вчительську роботу, зекономити час. Йдеться про те, що такою формою можна замінити індивідуальне навчання, коли педагог відвідує учня, який не може ходити до школи. Адже дистанційне навчання, згідно з документом, здійснюється для учнів (вихованців), які, зокрема, за станом здоров’я не можуть відвідувати освітній заклад.

– Важливим аспектом змін до Положення про дистанційне навчання є те, що учні, які за результатами останнього річного оцінювання навчальних досягнень опанували програмний матеріал на високому рівні – отримали 10, 11, 12 балів, можуть продовжити здобувати освіту в іншому навчальному закладі дистанційно, – говорить Володимир Божинський, головний спеціаліст відділу державно-громадського управління освітою МОН. – Наприклад, якщо дитина відмінно навчається в сільській школі, то вона може продовжити навчання дистанційно в іншій, потужнішій школі певного профілю, розташованій в обласному центрі (звісно, за умови, якщо цей заклад підтримує таку форму занять). Ми вважаємо, що такий механізм може допомогти дітям із села отримати доступ до якісної освіти.

Сергій Дятленко констатує: нині інтерес до дистанційної освіти стрімко зростає. І йдеться не тільки про зацікавленість дітей та їхніх батьків – активізувалися багато обласних і міських управлінь освіти. А бажання розвиватися – це найголовніша рушійна сила будь-яких змін на краще.

– Але керівники закладу і вчителі повинні чітко усвідомлювати, як зміниться їхня робота із запровадженням дистанційної форми навчання, – зауважує Володимир Божинський. – Адже не кожен вищий навчальний заклад може собі дозволити повноцінно запровадити таку форму роботи.