Мова. Вишиванка. Памʼять

 

 

 

 

Завтра - День вишиванки.

У часи до повномасштабного вторгнення Київ у цей день ставав особливим — яскравим, барвистим, теплим.

Це було свято кольору, краси, спільності.

А зараз - не час для святкувань. Але й не час мовчати.

Вишиванка - це не про моду. І точно не тест на патріотизм.

Так, можна вдягати вишиванку і не бути патріотом.

Можна не вдягати - і щодня доводити свою любов до України справами.

Зараз - не про оцінки, а про памʼять.

Про символ, що говорить тоді, коли слова вже мовчать.

Про внутрішній код, який зберігає нашу ідентичність.

Вишиванка - це про цінності, які ми несемо крізь покоління ‑ свідомо, з любовʼю, з повагою.

Не про звичку, а про ідентичність.

І тут - просто чесно, для себе.

Що це для вас?

Для мене - не просто вишиванка.

Це - памʼять, коріння, яке не видно, але воно тримає, ідентичність, яку не треба доводити, бо її відчуваєш.

Якщо вишиванка - це «просто одяг», то чому в окупації ворог знищує всі українські символи?

Чому псує вишиванки, забороняє мову, стирає назви, спалює книжки?

Тому що для нас - це може бути «просто».

А для ворога - небезпечно.

Бо вишиванка - це не декор. Це ДНК свободи, вплетене в нитки памʼяті.

Іноді, аби встояти, досить просто знати, хто ти.

І лишатися собою.

Автор – Ольга Просіна