У БІНПО ВІДБУЛАСЯ ГОСТЬОВА ЛЕКЦІЯ ДАФНИ ШАРОН-МАКСИМІВ «ХІБУКІ-ТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД РОБОТИ З ПОСТТРАВМОЮ» (ІЗРАЇЛЬ)

09 листопада 2023 року науково-педагогічні працівники, здобувачі вищої освіти та слухачі курсів підвищення кваліфікації Білоцерківського інституту неперервної професійної освіти ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України взяли участь у гостьовій лекції «Хібукі-терапія як метод роботи з посттравмою».

Гостьову лекцію люб’язно погодилася провести Дафна Шарон-Максимів (Ізраїль), освітня психологиня, засновниця методики Хібукі-терапії, міжнародний експерт із роботи з травмою і посттравмою в дітей і підлітків.

Під час гостьової лекції було зафіксовано понад 150 точок підключення.

Дана тема є особливо актуальною для науково-педагогічних працівників, які викладають теми, пов’язані з наданням психологічної допомоги дітям, зокрема постраждалим від воєнних дій. Психіка таких дітей дуже вразлива і не всі методи психологічної допомоги можна застосовувати до них. Одним із ефективних методів такої допомоги є хібукі-терапія.

До 24 лютого 2022 року Дафна Шарон-Максимів не мала зв’язку з Україною. Коли почалася війна, вона усвідомила, що в Україні є люди, які потребують допомоги. Тоді Дафна стала проводити онлайн-­заняття для українських дітей. Вже 26 лютого спільно з ізраїльським лікарем Шаєм Хен-Галем почали шукати іграшки хібукі. Саме він запропонував використовувати їх у роботі з дітьми ще у 2006 році.

Хібукі – це терапевтична іграшка, собака із сумною мордою і довгими лапами, який уміє обіймати. «Хібукі» в перекладі з івриту означає «обійми». Словом, це собака-обіймака. В Ізраїлі з 2006 до 2011 року дітям роздали 130 тисяч таких іграшок в межах державної програми. А після початку повномасштабної війни в Україні Дафна Шарон-Максимів почала збирати хібукі по Ізраїлю. Студенти, солдати, випускники шкіл почали приносити собачок. Кожен розповідав свою історію, як колись психолог у дитячому садку чи у школі подарував хібукі і як той допоміг подолати травму війни. Люди із задоволенням дарували їх дітям України.

Дафна Шарон-Максимів повідомила, що разом з українськими колегами адаптувала власну розробку і створила методику, яку у травні 2022 року назвали хібукі-терапією. Це терапія обіймами з допомогою іграшкового собаки. Обійми дають ресурс, який так необхідний усім.

Хібукі-терапія працює двома способами. Перший – коли психолог приходить зі своїм хібукі. Працює з дитиною індивідуально чи з групою дітей, а потім іде з іграшкою. Це дає хороший результат. Але класичний формат передбачає, щоб у кожної дитини України був свій хібукі. Вже понад 20 тисяч українських дітей обіймають свої іграшки. Дитина має отримувати свого хібукі у природному середо­вищі. Це школа, клас, дитячий садок. Від виховательки, вчительки.

Раніше хібукі був ко-терапевтом, а сьогодні – ще й асистент учителя. Ця модель вже не суто терапевтична. Вона – між науками, на перетині: парамедична, парапсихологічна, парапедагогічна. Відбулася революція у свідомості вчителів: тепер їхня роль не тільки навчати, а й реабілітувати дітей. Усі батьки, з чиїми дітьми працює Дафна Шарон-Максимів, теж отримують її допомогу. Це індивідуальні та групові консультації, спільноти підтримки. Перш ніж хібукі з’явиться у школі, її команда проводить з вчителями педради, щоб розмовляти спільною мовою і щоб була мотивація.

Спікерка наголосила, що хібукі-терапевт має бути патріотом. Ця людина знає, що відновлення України залежить від дітей. Хібукі-терапевт готовий грати й дарувати казку-гру дитині.

Дафна Шарон-Максимів повідомила, що в Україні є чотири благодійні реабілітаційні центри Kinder Velt – у Кропивницькому, Одесі, Києві та Харкові. Є загальний шаблон допомоги, спільний протокол. Спочатку на консультацію приймають одного чи обох із батьків. Потім беруть на терапію дітей. Методика розрахована на шість-вісім регулярних зустрічей із дитиною і дві-три консультації з батьками. Кожна дитина отримує хібукі та приносить його на заняття. Це не тільки кабінетний реквізит, який тільки дістають із шафи. Діти носять хібукі всюди. Він проживає з ними смуток, складнощі, проблеми адаптації.

У роботі з травмою важливо створити історію, у якої є початок, середина й кінець. Дитина розповідає свою історію травми й наповнює хібукі-бук малюнками, словами. Команда Дафни Шарон-Максимів навчає дітей резильєнтності, помічати хороші речі, жити і проживати те, що є тут і тепер.

Зміна фокуса – один із ключових способів програми. Дитину запитують: «Як почуває себе твій хібукі?» І дитина говорить: «Собака самотній» або «Собака засмучений». Цієї миті діти навчаються називати свої емоції. Потім ставлять друге запитання: «Чому?» І немає двох схожих історій. Говорячи про собаку, дитина розповідає свою історію, про свої почуття.

На завершення спікерка наголосила, що не хібукі чарівна іграшка, а людина робить цю терапію. І дитина навчається турбуватися про хібукі. Весь процес крутиться навколо турботи. Хібукі – маленький. Це цуцик. У нього сумна мордочка. Він усього боїться. Він тут один. Він нікого не знає. Він не знає життя, а тут іще війна. І дитина йому допомагає. Піклуючись про когось, допомагаючи комусь, ми допомагаємо самі собі.

Тематика гостьової лекції, практичні кейси та історії дітей з травмою викликали неабияку зацікавленість та співпереживання в аудиторії, свідченням чого стали низка питань, коментарів та уточнень щодо методики хібукі та її практичного впровадження.

Широ дякуємо Дафні Шарон-Максимів за надзвичайно корисну й актуальну інформацію щодо застосування хібукі-терапії в роботі з дітьми та сподіваємося на нові зустрічі!