МИ ЄДИНІ, ТОМУ ЩО МИ РАЗОМ, ТОМУ ЩО МИ – УКРАЇНЦІ!!

Хто такий вчитель? Вчитель ‒ людина, яка навчає інших людей, передає їм певні знання про життя. Китайська мудрість говорить, що «…вчителі відкривають двері. Входиш ти сам». Вчитель – це людина, яка всупереч своїм бажанням має підкоритися іронії долі і передавати набутті свої знання учням та вихованцям протягом власного життя та в тяжкі часи випробування. Професія вчителя одна з найвідповідальніших, оскільки формування світогляду людини та її виховання – на совісті ВЧИТЕЛЯ. Він будує майбутнє країни, тому що від його праці багато в чому залежить різнобічність розвитку молодого покоління, переконання, світогляд, моральні якості, а як відомо нам усім – молодь країни – це майбутнє нації.

Саме тому, у такий не легкий час для нашої країни, кожен український педагог має підтримати своїх учнів та вихованців, передати їм знання заради розвитку нації та майбутнього України!!!

Сьогодні велика кількість дітей змушена була покинути простори рідної України. Багато дітей та їх батьків опинилися у скрутних обставинах. Ми дякуємо нашим колегам з різних країн, зокрема сестрі ‒ Республіці Польща, за підтримку української молоді. Перебуваючи у різних країнах світу, зокрема у Польщі, наші діти мають змогу продовжити навчання, здобути нові знання та розвинути свої компетентності. Сьогодні їм на допомогу прийшли найкращі викладачі країн, в яких вони тимчасово перебувають.

Осторонь не лишаються і викладачі, які змушені були покинути власні домівки і тимчасово стали заручниками безглуздих дій агресора. Так, доцентка нашої кафедри, кандидат педагогічних наук, доцент Дубініна Оксана бере активну участь у вихованні та навчанні дітей, які тимчасово виїхали до м. Люблін (Республіка Польща).

Сьогодні евакуйовані діти з України мають можливість навчатися у кращих школах міста, наприклад, в економічній школі Веттеров м. Люблін, яка функціонує з 5 серпня 1866 року і посідає 53 місце серед шкіл Республіки Польща (Zespół Szkół Ekonomicznych im. A. i J. Vetterów w Lublinie).

Оксана Дубініна активно долучається до освітнього процесу і допомагає українським учням поглибити знання з математики та інших предметів, адаптуватися на теренах школи та міста.

Завдяки активній підтримці державної влади міста Люблін та директора економічної школи Веттеров м. Любліні Marzenna Modrzewska-Michalczyk, 25 березня 2022 р. для дітей з України, які тимчасово навчаються у цій школі, було організовано екскурсію містом, під час якої учні мали можливість ознайомитися з його історією, відвідати Люблінський замок – колишню королівську резиденцію та оборонну споруду, що була побудована у ХІІ столітті, каплицю Святої Трійці, яка є однією з найцінніших пам'яток середньовічної архітектури. Каплиця була побудована королем Казимиром Великим і оздоблена завдяки королю Владиславу Ягайлі у східному стилі. Розпис каплиці було завершено майстром з України Андрієм 10 серпня 1418 року. Каплиця є одним із найдивовижніших місць Європи. Це живий доказ взаємопроникнення Східної і Західної культур, оскільки готичний римо-католицький храм прикрашають зображення отців Східної Церкви. Під час екскурсії Оксана Дубініна супроводжувала групу учнів з України надаючи їм мовну підтримку.

Дякуючи єдності націй, підтримці та розумінні один одного ми переможемо у важкій боротьбі з агресором. Все буде Україна!

МОЯ ІСТОРІЯ ВІЙНИ (Євсюкова Оксана, доктор наук з державного управління, доцент, професор нашої кафедри).

Біль, яку не можливо передати ні емоціями,
ні відчуттями, ні усвідомленням
або в чому полягає суперсила кожного з нас
під час війни…

Ранок 24.02.2022 року мав бути звичайним, з кавою вранці, з подальшим плануванням справ, дзвінків батьку, сніданком для чоловіка тощо. Єдиною його особливістю мав стати іспит з навчальної дисципліни «Концептуальні засади публічного управління та адміністрування» в моєму Університеті для здобувачів спеціальності «Публічне управління та адміністрування». Але, на превеликий жаль, він розпочався з страшних вибухів за вікном, дзвінка дитині про те, що почалася війна, болючого здивування по телефону батька, який схвильовано розповідав, що над будинком летять ракети і чутно вибухи (зауважу, що мій родинний будинок в м. Бровари знаходиться неподалік від військової частини, яка була знищена росіянами в перший день). Відтак, моє життя, як і в більшості українців, розділилося на «до війни» і «під час війни», але маю надію, що ще буде час «після великої Перемоги».

Все, що відбувалося у подальшому, це шоковий стан в моїй особистій системі «координат життя». По-перше, я згадала розповіді дідуся і бабусі, які пережили війну, і ці згадки стали для мене очевидною реальністю. По-друге, моя свідомість відмовлялася сприймати цю очевидну реальність, як буденність мого життя, що кардинально змінилося. По-третє, я зрозуміла, що відбулася переоцінка навіть не ціннісних орієнтацій, а фундаментальних цінностей. Я втратила все те, з чим я завжди себе ідентифікувала…Було ще багато інших – по-четверте…, в соте… За цей час звичне моє життя зникло, воно померло з надією, що це не війна, а страшний сон. Впевнена, що кожний з моїх колег має свій особливий день 24.02.2022. та власну історію свого нового «Я». Саме тому, у нас з донькою виникла ідея почати писати книгу, закарбувати в пам’яті ці дні війни, зберегти на папері болючий досвід та миттєвості історії, яка відтворюється на наших очах. Це буде збірка про емоції та переживання, про нас українців, про те, що «до» і «після», про втрачене і майбутнє. Можливість щодня працювати над книгою дає сили мені жити поза домівкою.

Сьогодні я думаю про те, що ніколи не мала змоги навіть уявити, що читаючи Е.М. Ремарка «Ніч в Лісабоні», мені доведеться «приміряти на себе» ту реальність, яку описував письменник у своєму творі. Чи можна пити каву в затишному кафе, палити на вулиці, розмовляти і робити буденні речі при цьому маючи в собі коктейль зі страху, тривоги, ненависті, безсилля, відчаю та нескінченної надії, що скоро все буде «добре, як колись в тому минулому житті»?  Цей напій щохвилини наповнює душу кожного українця, ось вже майже, 42 дні.

Але життя має мати продовження, навіть, під час війни. Варто розуміти те, чим кожен з нас має займатися і ким насправді він є в цей складний для кожного час. Ми маємо пам’ятати, що задля продовження життя українців, наші військові позбуваються власного життя, віддаючи його без застережень і жалю. Відтак, ми просто не маємо права не допомагати їм своєю працею та підтримкою.

Пророчими для нас стали думки мого улюбленого українського філософа та публіциста Д.І. Донцова про Україну: «Під якою б маскою інтернаціоналізму або космополітизму не з’являлися російські політичні стремління в нас, вони реалізуватимуться росіянами. Україна ж тоді лише житиме, як самостійний чинник (держава), коли вона як у внутрішній, так і зовнішній політиці виступить з власним національно-політичним ідеалом». (Донцов Д.І. Підстави нашої політики, 1921 р.). Українське сьогодення карбуючи відновлює наш власний національно-політичний ідеал. Весь світ розуміє, що ідентифікація українців не має рашистського коріння.

Мій маленький вклад в становлення незалежної України – це продовження власної професійної діяльності на кафедрі публічного управління і проектного менеджменту ННІМП ДЗВО «Університет менеджменту освіти» (на жаль, лише поки в онлайн-режимі), робота з моїми аспірантами, які також мають власні історії військового часу. Це участь в публічних заходах в органах влади та наукових установах Республіки Польщі (на часі має відбутися зустріч групи українських науковців в польському Сеймі, у складі якої я, як представник ДЗВО «Університет менеджменту освіти», маю зазначити про особливості навчання українських студентів за умов військового сьогодення). Окремим власним здобутком і, одночасно, викликом для себе, вважаю завершення роботи з підготовки спільного збірника наукових праць українських та польських науковців, а також участь у міжнародній конференції (21 квітня 2022 року) «Інформація – дезінформація – кібербезпека» за сприянням Університету військового навчання в м. Варшаві, Академічного центру політики кібербезпеки та Католицького Університету Святого серця, Італійської когорти з безпеки терористичних питань та управління нагальними ситуаціями.

І НАОСТАНОК…

Що їм дала ця війна?
Крах їх маленького світу,
Світу, де править шпана,
І серце народу від Бога закрито.

Що нам дала ця війна?
Втрати ні з чим незрівняні,
Поряд з якими біда
Нас розвиває в єднанні!