МАЙСТЕР-КЛАС «ЯК ВИЖИВАЄМО, КОЛИ ВСЕ ЗВИЧНЕ РУЙНУЄТЬСЯ?» ПРОФЕСОРА КАФЕДРИ ОСВІТНІХ ФУНДАЦІЙ МОНТКЛЕРСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (США) ПАВЛА ВОЛОДИМИРОВИЧА ЛУШИНА

8 лютого 2023 року кафедрою психології та особистісного розвитку Навчально-наукового інституту менеджменту та психології ДЗВО «Університет менеджменту освіти» було ініційовано, в рамках програми «Запрошені професори», проведення майстер-класу «Як виживаємо, коли все звичне руйнується?» професором кафедри освітніх фундацій Монтклерського державного університету (США), автором української неклінічної модальності психологічної допомоги "Екофасилітація", засновником авторської Школи екофасилітації, Головою Української асоціації екологічної психологічної допомоги,  практикуючим психологом з багаторічним досвідом дослідницької, консультативної роботи та психотерапії доктором психологічних наук, професором Павлом Володимировичем Лушиним. Майстер-клас проведено в рамках практики «Психологічна допомога особистості» для здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти ОПП «Психологія».

Тема заходу виявилась настільки актуальною, що анонс майстер-класу розлетівся мережею миттєво і зібрав не лише здобувачів вищої освіти ННІМП та науково-педагогічних працівників, а й усіх бажаючих. Як результат, було подано понад 500 заявок на участь із 26 країн світу.

На початку заходу всіх учасників майстер-класу привітала Тетяна Євгенівна Рожнова, директорка Навчально-наукового інституту менеджменту та психології ДЗВО «Університет менеджменту та психології». Модератором  заходу була кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та особистісного розвитку Яна Валеріївна Сухенко.

Ця зустріч була про справжнє, ресурсне, про те, як багато усіма нами зроблено, але головне і вирішальне ще попереду! У віртуальному просторі співпраці майже 400 осіб понад 2 години бурхливо, іноді не без викликів, шукали свою власну відповідь на одне й те ж запитання: «Як виживаємо, коли все звичне руйнується». Цей процес відчувався як мікс енергетичного мовчання одних, проникливої лексики та емоційних переживань інших, динамічної міміки у віконцях екранів третіх, потужнього діалогу в чаті четвертих і зрештою сформувався синергетичним ефектом   результату, який більшість присутніх відчули на собі... В якийсь момент одна з учасниць сказала: «… боюся мріяти про майбутнє», на що Павло Лушин відреагував: «…його не можна порівнювати з минулим… минулого немає… у нас все попереду! Рано розслаблятися, чекає багато роботи! Не зупинятись!...» Здається, це і була, та сама відповідь, заради якої усі зібралися!..

Все буде Україна!!!